Любов і повага до дитини у сім’ї – запорука здоров’я і щастя людини у майбутньому

Насильство над дітьми в сім’ї дуже поширене явище в Україні і це доводить статистика. За даними досліджень Ради Європи, кожна третя дитина стає жертвою фізичного насильства, а кожна друга – психологічного. Попри вражаючу статистику, відкрито говорити про насильство над дітьми не прийнято. Зміни на міжнародному та державному рівні вже давно почалися, а отже ми  маємо бути готовим брати відповідальність за майбутнє наших дітей. А головне подолати стереотипи минулого щодо насильства над дітьми як засобу виховання. Це не просто. Насильство над дітьми існувало у всі часи і в попередніх поколіннях вважалося нормою.

Соціальна і психологічна незрілість дітей ставить їх у повну залежність від дорослих. Ця залежність, а також нездатність захистити себе, робить їх особливо уразливими перед різними проявами насильства.

Сімейні взаємовідносини – найперші і найміцніші соціальні взаємовідносини, які значною мірою впливають на самооцінку дитини, її здатність до адаптації і відчуття благополуччя. Для більшості спогади про дитинство є позитивними і є основним джерелом виховання, в процесі якого формуються принципи соціальної взаємодії, що зберігаються потім упродовж усього життя. Однак, на когось сімейні події і переживання впливають негативно. Несприятлива атмосфера в сім’ї створює передумови для найжорстокіших форм насильства в сім’ї та суспільстві.

Коли дорослі чують про насильство над дітьми, усі внутрішньо впевнені, що їх це не стосується – це не про них. Або виправдовують насилля, називаючи його вихованням, розвитком, освітою, турботою про майбутнє дитини.

Як відрізнити, які дії щодо дитини – насильство, яке завдає їй шкоди,  а які – благо, яке сприяє розвитку? 

Про неприпустимість фізичного покарання знають всі, але нерідко вдаються до подібних форм «виховання». «Виховання» ременем для окремих батьків – норма сьогодні, хоча це принижує гідність дитини, а значить є порушенням прав, є фізичним насиллям. Складніше навіть з розумінням неприпустимості в плані емоційного, психологічного насильства.

Психіатри, психотерапевти одностайні у тому, що все, що відбувається в дитинстві впливає на психіку в дорослому віці. Це впливає на наші стосунки, здоров’я, здатність думати. Дитячі переживання, безсумнівно,  знаходиться десь у структурах нашого мозку. Саме мозок вміщує наш досвід. Якщо дитинство було сповнене поганими враженнями, це залишає в ньому шрами, які доводиться лікувати іноді все життя.

Для нормального розвитку дітям потрібна атмосфера піклування й уваги, в якій порівну задовольняються дві потреби: контролю і прив’язаності. Дитинство – це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права, першочергово – право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.

В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї.

Домашнє насилля – це певні свідомі дії одного члена сім’ї стосовно іншого, якщо ці дії порушують конституційні права й свободи члена сім’ї як громадянина та завдають шкоду його фізичному, психічному або моральному здоров’ю, а також розвитку дитини. Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми: фізичне, сексуальне, психічне насильство, нехтування основними потребами дитини (моральна жорстокість)

Психічне (емоційне) насильство – періодичний, тривалий чи постійний психічний вплив на дитину, гальмує розвиток особистості і призводить до формування патологічних рис характеру. Це може бути відкрите неприйняття і постійна критика дитини; погрози на адресу дитини, які проявляються в словесній формі; зауваження, висловлені в образливій формі, що принижують гідність дитини; навмисна фізична або соціальна ізоляція дитини; пред’явлення до дитини вимог, що не відповідають її віку і можливостям; брехня і невиконання обіцянок з боку дорослих, порушення довіри дитини; грубий психічний вплив, що викликає у дитини психічну травму.

Найчастіше діти, які зазнають жорстокого поводження, ні з ким не діляться своїми переживаннями. Але дорослий за певними ознаками може припустити, що дитина піддається насильству.

Ознаками психічного (емоційного) насильства може бути затримка фізичного і розумового розвитку; наявність різних соматичних захворювань (різка втрата маси тіла, ожиріння, виразка шлунку, шкірні захворювання, алергічні реакції); нервові тики, енурез, порушення апетиту; занепокоєння або тривожність, порушення сну, довгостроково зберігається пригнічений стан; схильність до самоти, труднощі у встановленні контактів з дорослими, однолітками, низька самооцінка; агресивність або надмірна поступливість; низька успішність.

Чому люди чинять насилля, чому завдають болю і страждань найріднішим? Серед причин, що впливають на збільшення кількості випадків насильства у сім’ї, стреси, дратівливість, розчарування, агресивність, невміння керувати інстинктами, специфічний погляд батьків на власний досвід дитинства, уявлення про виховання і виховні методи, нездатність боротися зі стресами, зниження рівня народжуваності, плюралізм форм шлюбу і сім’ї, збільшення кількості розлучень і багато інших. Вони  цілком зрозумілі, але ніщо не може виправдати дитячі сльози.

Шановні мами й тата! Хочу особливо звернути вашу увагу на такі види емоційного насилля, про які розповідають діти психологу!

Ігнорування – найжорстокіше і небезпечне ставлення дорослих до дітей – не помічати, не розмовляти. Діти від такого покарання страждають особливо чутливо, адже їм, як повітря, необхідне тепло і ніжність батьківських рук, обійми і поцілунки, без цього особистість не розвивається.

Неприйняття – мама або тато відверто демонструють і не приховують від дитини, що вона небажана, непотрібний тягар і зайва фінансова трата.

Ізолювання – за будь-які помилки ставлять у куток на кілька годин, закривають у кімнаті, не дозволяють виходити гуляти у двір, спілкуватися по телефону з друзями, і так далі, по суті, це будь-яке обмеження в свободі.

Залякування і погрози – «вчасно не вивчиш уроки, не прибереш у кімнаті, то не будеш гуляти, не підеш у гості, заберу мобільний телефон». Психологічна напруга і тиск на незрілу свідомість дитини.

Приниження – висміювання на людях, у присутності друзів, образливі слова, нескінченні нотації і лекції про «негідну» поведінку, знущання, крики і лайку. Найчастіше образливі фрази і слова ранять сильніше, ніж ляпаси. Дитина навряд чи запам’ятає батьківські мудрі настанови, якщо при цьому буде відчувати страх, біль, відчай, злість, розпач, безпорадність.

Ще Піфагор зазначив: «Не змушуй дітей плакати занадто часто, інакше їм не буде чим плакати над твоєю могилою».

Часто батьки забувають, що дитина – не їх «власність» чи «скарб», вона не має бути для них ідеальною: самою розумною, красивою, охайною, доброю, здоровою… Вона має відчувати, що її люблять не за щось, а просто люблять…Всі батьки бажають своїм дітям добра, але окремі навіть не підозрюють, як страждає через їхнє «добро» дитина. Зрозуміло, що більшість дорослих абсолютно не здогадуються про травми, які наносяться психіці і розвитку людини.

Люди створюють сім’ї і народжують дітей для щастя, а не для страждань.

Дуже важливо, щоб поняття сім’ї асоціювалось у дітей із тією територією, на якій відчуваєш себе комфортно і спокійно. Де панує любов і злагода, де можна сховатися від будь-яких негод. Саме доброзичлива атмосфера у сім’ї – це той соціальний імунітет, який допоможе дитині подолати будь-які перешкоди, стати успішною особистістю і бути щасливою.