"Імена Героїв мають бути викарбувані в генній пам’яті українців
У важкі часи війни, коли хаос та сум’яття прагнуть взяти верх, і здається, сил на все не вистачить, ми забуваємо про важливе. Про важливих! Про тих, чиє смертоносне, але шляхетне ремесло боронить нас від ворога на землі та в повітрі, вдень і вночі…
Ми заслужено називаємо їх Героями, вони нас – «мирним населенням». Проте, ми часто забуваємо: саме завдяки їм ми можемо так називатися. Військові знають ціну цих слів, сповна розуміють їх значення. А от ми – інколи забуваємо. Як забуваємо й імена тих, кому маємо бути довічно вдячні.
Спонтанно проведено опитування підлітків на предмет знання ними реальних подій на фронті та знання ними імен українських воїнів, які ведуть героїчну боротьбу проти російського агресора.
На моє велике диво вони називають імена коміка Юрія Великого, Олексія Арестовича та Олега Жданова, навіть Дмитра Гордона та Пса Патрона. Часто називають імена Президента Володимира Зеленського, Валерія Залужного. І це вже плюс! Але на цьому все…
А от імена Героїв передової, які сьогодні відстоюють свободу і незалежність держави, імена полеглих за нашу свободу співвітчизників їм пригадати складно.
Показуєш портрети сучасних українських Героїв – «Да Вінчі», «Хаммера» чи «Бісмарка», – примружено соромляться сказати правду: «Не знаю». Як і не розкажуть про їхні геройські подвиги на війні.
Постаті цих хлопців значно сильніші та значущі, ніж різні там «Монатики» чи «Монгерштерни», музику яких вони слухають і цитують краще, ніж вірші українських класиків.
Нашими ЗСУ, воїнами-Героями пишаються в Америці і Канаді, Європі і Японії, а ми про них говоримо рідше, ніж хотілося б. Не знімаємо відеороликів, не готуємо відеопередач… Тому і лишаються сотні історій з передової, невідомими для зростаючих поколінь.
А ці звитяжні Герої, другий рік поспіль після повномасштабного вторгнення громлять ворога, який має переважаючу силу, одним танком йдуть на десять ворожих, ціною власного життя підривають міст, щоб не пропустити ворога, звичайним автоматом збивають гелікоптер, літають по небу дронами. А ще тендітні руки дівчат на передовій за добу виносять з поля бою десятки ранених побратимів. А скільки військових пілотів керують старими радянськими літаками, наганяючи страх на ворога.
«Герої не вмирають», «Герої завжди у нашій пам’яті», «Будемо вічно вдячні героям»… Ці слова – не просто кліше або данина часу! Сьогодні ми – і дорослі, і діти – повинні наповнити їх смислом і вагомістю, оживити їх і вимовляти свідомо. А імена справжніх Героїв Батьківщини повинні викарбуватися в пам’яті навічно, на генному рівні!
Comments